Віталій Орловський: За 10 років аграрні підприємства, а не населення будуть основними постачальниками молока

logo


ГС «Всеукраїнська Аграрна Рада» та Agravery.com продовжують проект “Обличчя аграрної України”, де ми будемо розповідати про тих людей, які кожного дня забезпечують нас та весь світ продуктами. Україна — один з найбільших виробників зерна, олійних та технічних культур. У нас виробляється багато молока, м’яса, овочів та фруктів. Але в обличчя знають, як правило, або власників великих компаній, або керівників невеликих екзотичних стартапів. Але основні обсяги виробляють не вони, а сотні середніх агрокомпаній, великих та невеликих фермерів.

Господарство “Полковничий хутір” працює у трьох селах Київської області – Полковниче, Плоске і Ясенівка. Тут промислово вирощують цукровий буряк, який є однією з найвибагливіших культур. Керівник  грсподарства Віталій Орловський поєднує управління аграрним виробництвом з дилерською діяльністю. Він сміливо планує розвиток свого підприємства на десять років вперед, ретельно слідкує за тенденціями на аграрному ринку та відповідно до них скеровує виробництво у потрібне русло.

Яку площу займає ваше господарство?

— У нашому господарстві 2700 га. З них найбільше відведено під кукурудзу – 700-750 га, під пшеницю та ячмінь – по 300 га, торік також посіяли цукрові буряки на площі 300 га, силосна кукурудза займає 100 га, різні кормові культури ще 40 га. Цього літа бракує дощів, температура тримається рівні +34-35 градусів, відчувається тепловий стрес, але загалом з посівами усе в порядку. Озимі добре перенесли холодну пору, а ярі отримали достатньо вологи навесні, тому ми отримали гарні сходи. Про цьогорічну урожайність говорити ще зарано, але торік ми збирали по 5,7 т/га пшениці, біля 5 т/га ячменю, 82 т/га цукрового буряку, 12,5 т/га кукурудзи і 3,8 т/га соняшнику.

Як змінювались ваші посівні площі протягом 10 років?

— Ми скоротили посіви сої з 300-400 га до 100 га, а наступного року, думаю, взагалі посіємо її на площі не більше ніж 30-40 га. Цьому посприяли соєві правки (відповідно до них компаніям-експортерам скасовано повернення ПДВ при експорті сої — ред.), а також певною мірою торгова війна між США і Китаєм. В Україні ціна за тонну зменшилась приблизно на 1000 грн. Та ж ситуація із ріпаком — незрозуміло, що буде після того, як  компаніям-експортерам припинять відшкодовувати ПДВ під час експорту ріпаку. Або доведеться миритись зі зниженням ціни, або самостійно експортувати ріпак закордон. При постійному здорожчанні оренди землі (платимо біля 5 тис. грн/га), технологій, ми вимушені шукати нові сорти, зосереджуватись на тих культурах, які дозволяють заробляти гроші.

Яка культура найдорожче обходиться?

— Одна з найдорожчих — цукровий буряк. Ця культура дуже вибаглива до умов вирощування, особливо на ранній стадії розвитку, коли потерпає від хвороб та шкідників. Важливо не прогавити “хвилі” бур’янів. Насіння, ЗЗР та добрива дуже дорогі. Собівартість гектара в районі 40 тис. грн — і це тільки прямі витрати. Прибуток ми отримуємо за півтора роки після початку інвестицій у цукровий буряк. Оскільки вкладаємо кошти з осені — на основний обробіток, потім у квітні сіємо, у вересні збираємо і здаємо урожай на цукровий завод. І от наприкінці року ми отримуємо після переробки цукор та чекаємо на ринку ціни. Продаємо цукор, як правило, у травні-червні. От і виходить, що майже протягом двох років кошти “заморожені”. Свій буряк ми здаємо, зокрема, на Шамараївський та Городище-Пустоварівський цукрові заводи. За нинішніх цін на цукор, рентабельність буряка знаходиться на рівні 10%. Якщо ціни залишатимуться такими ж, я думаю, будуть зменшуватись площі посівів буряку в Україні.

Чому, попри низьку рентабельність, ви продовжуєте працювати з цією культурою?

— Аграрне виробництво не можна рахувати в рамках одного року. Його потрібно оцінювати в межах хоча б однієї сівозміни, а це близько 4-х років. Якщо подивитись на питання саме з цього боку, то ми мали періоди, коли рентабельність сягала 50-60%. До того ж сьогодні на Україну більше впливають цінові коливання на зовнішньому ринку, це стосується різних культур. Якщо у світі встановиться хороша ціна на цукор, ми можемо його експортувати, тоді і в Україні ціна зрівняється з міжнародним рівнем. У зв’язку з тим, що останні кілька років Європа скасувала квоти на цукор, ціна у світі впала і останнім часом була 300-330 дол./т. Це відобразилось і на ринку України, впала рентабельність виробництва цукрового буряку.

Але ж так не буде завжди, ціни поводяться хвилеподібно. Я впевнений, що вони покращаться. Поки ми зберігаємо цю культуру, оскільки в нас є техніка для її якісного вирощуванн та збирання. Думаю, надалі ми будемо вирощувати буряк для України. Я не сподіваюсь на те, що ми зможемо вести цінову конкуренцію на світовому ринку. Але сподіваюсь, що ми знайдемо свою нішу і в разі покращення цін на світовому ринку (що є невідворотним) до рівня 450-500 дол./т без ПДВ, частину виробленого цукру будемо експортувати.  

Читайте також: Фінансовий директор «Мелітопольської черешні»: Надто дешевих ягід та фруктів і у наступні сезони чекати марно

Куди продаєте зерно?

— Ріпак експортуємо до Європи, кукурудзу — до Китаю, всі інші культури продаємо на внутрішньому ринку. Більшу частину зерна продаємо через кооператив “ПУСК”, це дозволяє отримати більш конкурентну ціну за рахунок формування великих партій зернових. Також через кооператив купуємо добрива за вигідною ціною. Ємність наших зернових силосів становить 8 тис. т, а підлогового зберігання – 6 тис. т. Сушка дозволяє в середньому сушити 250-300 т кукурудзи за добу. Завдяки цьому я не повинен продавати зерно з тієї причини, що мені нема де його зберігати. Натомість можу пограти на ринку і дочекатись найвигіднішої ціни. Іноді доцільно взяти кредит, сплатити ставку фінансування, однак зберегти продукцію і продати її за місяць-два. 

Як слідкуєте за ринком?

— Я користуюсь звітами компаній, які займаються прогнозуванням цін. Підписаний на різні новинні розсилки. Я вважаю, що це є обов’язком керівника підприємства, це дозволяє нам вчасно продавати і купувати усе необхідне.

У вересні президент обіцяв озвучити рішення щодо ринку землі. Що ви думаєте з цього приводу?

— Я вважаю, що ринок землі має бути. Однак потрібно ввести певні обмеження. Якщо українці змогли перетворити аграрний сектор на локомотив економіки, то варто забезпечити їм можливість і далі працювати на цій землі. На мою думку, право купувати землю має належати громадянам України, або іноземцям, які займаються тут аграрним виробництвом щонайменше десять років. На сьогодні українські чорноземи є ласим шматком для арабських, китайських та компаній інших країн, яким бракує земельних ресурсів.

Сьогодні ми розширюємо земельний банк підприємства за рахунок купівлі корпоративних прав менших господарств. Я не вірю в те, що малі фермери з 30-100 га землі можуть бути ефективними і конкурувати з середніми підприємствами. Вони самі поступово будуть продавати господарства.

Яким способом обробляєте ґрунти? 

— На ріпаку застосовуємо strip-till, оскільки його сівба припадає на період, коли невідомо, чи буде достатньо опадів. Тому ми хочемо запобігти випаровуванню вологи. Сіємо ріпак одразу після пшениці, міжряддя залишаються закритими соломою. Сівалка тонкою лапою досягається нижніх вологих шарів ґрунту, туди ж ми вносимо добриво. Поверх цього висіваємо ріпак і прикочуємо його. Завдяки цьому ми отримуємо дружні сходи навіть за нестачі вологи, краще розвивається коренева система.  Однозначна перевага в тому, що сівалка забезпечує тісний контакт насінини з вологим ґрунтом. Хотіли б ще спробувати strip-till на пшениці. Але поки що під неї, а також під ячмінь і буряк ми проводимо оранку. По mini-till вирощуємо сою, пробували також кукурудзу. Це дозволяє зекономити на основному обробітку. А рослинні залишки у міжряддях зберігають вологу навесні.

Якої техніки більше в арсеналі — зарубіжної чи вітчизняної?

— В основному ми послуговуємось німецькою технікою Horsch. Три роки тому купили сівалку точного висіву Maestro із секційним відключенням по GPS сигналу. Завдяки цьому в нас відсутнє нашаровування поперечних та поздовжніх рядків у полі кукурудзи і ми отримуємо в цих місцях зерно, а не солому. Користуємось також сівалкою Focus під час міні- та стріп-тілу. Після збирання працюємо дисковою бороною Joker. Як альтернативу плугу застосовуємо дисколапову борону Тигр-4МТ. Маємо також і обприскувач від компанії Horsch. За рахунок того, що штанга знаходиться на висоті 25 см від землі, а форсунки – на відстані 25 см одна від одної, ми можемо працювати навіть в умовах сильного вітру, при цьому буде мінімальне віднесення хімії вітром. З української техніки ми купували ротаційну борону, культиватор для передпосівної підготовки від компанії “РОПА Україна” та культиватор для міжрядного обробітку від Маріупольського заводу.

Читайте також: Обладнання з компенсацією, або як спрацювала програма підтримки виробників сільгосптехніки

Чи виникають труднощі із перевезенням зерна?

— Ми мало користуємось послугами Укрзалізниці, оскільки неподалік від нас Одеська траса. Тому своє зерно перевозимо автотранспортом до порту. Торік значно підвищились тарифи на перевезення через подорожчання дизелю. Власного транспорту ми не маємо, оскільки, щоб тримати водіїв, їм потрібно давати роботу протягом року. Тоді як в нас сезонне виробництво.

Яку ще продукцію виробляєте, крім рослинництва?

— У 2016 році ми придбали корпоративні права сусіднього с/г підприємства, яке у своєму складі мало свинокомплекс і молочно-товарну ферму. Два роки ми займались свинарством, у нас було 800 голів. Але зрештою побачили, що наші прибутки та потенційні ризики, наприклад АЧС, незіставні. Ми не маємо впевненості, тому не можемо вкладати великі кошти у розвиток свинарства. Та й рентабельність не була такою, на яку я очікував. Натомість молочне скотарство ми плануємо розвивати далі. Сьогодні близько 70% молока виробляє населення. Я думаю, що у найближчі 10 років ситуація розвернеться з точністю до навпаки. Тут потрібні довгі інвестиції, повернення яких відбувається за 8-10 років.

Як ви модернізували ферму відтоді як придбали її?

— Коли ми тільки прийшли на ферму, там були руїни. Ми мали 62 дійні корови, кожна з яких давала по 7 л молока на день. Сьогодні завершуємо реконструкцію одного корівника на 400 голів, у подальшому там буде утримуватись молодняк та тільні корови. На відновлення пішло в районі 9 млн грн. Наступний крок – будівництво доїльної зали та корівника на 200 голів. Потім плануємо звести ще два корівника на 400 голів кожен. Наша мета – за 8 років розширити стадо до 900 дійних корів. Це дуже великі інвестиції, але якщо ми їх розподілимо на кілька років, то це буде нам по силі. Крім того, за цей час ми можемо підвищити кваліфікацію наших робітників, адже вклади я сьогодні одразу купу грошей – персонал ще не готовий до управління фермою на 1000 голів, це буде провал. Будемо помилятись дорогою до своєї мети, це буде не так боляче, оскільки поки що в нас тільки 120 дійних корів, які дають по 23 л молока кожна. Ми також співпрацюємо з Асоціацією виробників молока. На перших етапах їхні фахівці допомагали нам заготовляти корми. Вони досі продовжують нас консультувати щодо складання раціону.

Чим годуєте поголів’я? 

— По-перше, ми самі вирощуємо усі грубі корми, також маємо маленький комбікормовий завод. Закуповуємо спиртову барду, соняшниковий, ріпаковий і трішки соєвий шрот. Використовуємо мінеральні добавки від німецьких та голладнських виробників.

 Куди реалізовуєте продукцію тваринництва?

— Раніше працювали з “Клубом сиру” в Каневі, зараз продаємо молоко кільком заводам. За літр першого класу дають 8,90 грн. Наскільки мені відомо, заводи вже відчувають дефіцит сировини. Тому, думаю, закупівельна ціна буде рости. У майбутньому хочемо налагодити власну переробку молока завдяки участі в кооперативному заводі з переробки молока. Бичків у 2-місячному віці продаємо селянам. 

Скільки усього робітників розвивають два напрямки виробництва?

— Для такого господарства, як наше, у нас працює забагато робітників — 80. Є будівнича бригада з 15 чоловік, ще 10 займаються благоустроєм територій підприємств і сіл, в яких ми працюємо. Влітку залучаємо ще 15 людей на збирання огірків та помідорів. У рослинництві фахівців вистачає. Однак я не знаю, де знайду спеціалістів із тваринництва, якщо далі буду розвивати цей напрямок. Тому під час проектування цього об’єкта ми сподіваємось на максимальну автоматизацію процесів. Я розумію, що людей у сільському господарстві буде ставати все менше, і колись села перетворяться на невеликі хутори. 

Читайте також: Вище +25 за Цельсієм: чому аграрії обробляють поля у спеку та до чого це призводить

Як мотивуєте ваших робітників?

— Механізатори отримують надбавки в залежності від кількості зібраного урожаю та пройденої площі. Ми мотивуємо їх таким чином, щоб вони старались не просто виорати 100 га, а зробити цю роботу вчасно і якісно. Агроном наприкінці року отримує премію в залежності від прибутку по кожній культурі. Двічі на рік наші співробітники можуть відпочити або на морі або в Буковелі, підприємство їм оплачує 60% вартості поїздки.

У який спосіб розраховуєтесь з пайовиками?

— Сьогодні ми за оренду землі на 50% розраховуємось грошима, на 50% — продукцією. При цьому ми стараємось зробити розрахунок грошима більш привабливим для власників паїв. Щоб доставити людям зерно, його потрібно спакувати та привезти. Що ми пропонуємо пайовикам? Виплачувати замість цього грошима вартість зерна і тих затрат, які ми могли б понести на підготовку і перевезення зерна. Раніше просто давали гроші за тонну зерна без врахування затрат на упаковку та логістику.

Як підтримуєте ті села, в яких працюєте?

— Держава, хоч і декларує постійно, однак не приділяє уваги розвитку сільських територій. Інфраструктура розвивається за рахунок діяльності підприємств, ми чистимо дороги, вкладаємо кошти у школи, лікарні, покіс узбіч, прибирання сміття. Це все не зовсім моя задача, але ми змушені це робити, оскільки тут живемо. Що при цьому робить держава – збирає податки. Так, ремонтуються дороги, які проходять через село, але ж ними користуються всі. Треба погодитись з тим, що сьогодні середні аграрії взяли на себе функцію соціального захисту тих сіл, де вони працюють.

Якими програмами державної підтримки користувались?

— Ми отримали компенсацію вартості техніки вітчизняного виробництва, а також дотації на голову. Україна є одним з великих покупців сільгосптехніки, але, на жаль, не власного виробництва. Як аграрію, мені приємно чути, що сільське господарство є локомотивом економіки. Але як громадянину, мені соромно, оскільки, як правило, саме в бідних країнах агросектор є локомотивом економіки. Тому потрібно підтримувати різні галузі, і машинобудування – одна з них. Переконаний, що програма часткової компенсації вартості с/г техніки допомагає її виробникам піднятись з колін та створювати якісну продукцію, на яку будет попит у підприємствах. 

Де вдається заробити більше — в аграрному бізнесі чи на продажах техніки?

— Приблизно однаковий дохід приносить і те і інше. Сільське господарство є більш стабільним, а продажі — ризикованими. Доводиться відтерміновувати платіж клієнтам, з чиїм фінансовим становищем ти не завжди добре ознайомлений. 

Які правила ведення бізнесу вивели для себе?

— Я вважаю, що потрібно чесно вести справу, не обманювати партнерів, робітників, власників паїв. Намагаюсь працювати з такими людьми, про яких можна заздалегідь дізнатись — порядні вони чи ні. За 10 років в аграрному бізнесі мене двічі сильно підвели, ми багато втратили. Є загальноприйняті правила моралі, і вважаю, що їх слід дотримуватись.