«Тривалий час Європа асоціюється з Меркель. За рік чи два її обличчям може стати Макрон»

logo


Між Парижем і Москвою слід очікувати прохолодних стосунків, – каже оглядач Тетяна ОГАРКОВА

Кому симпатизували на французьких виборах?

– Для України вигідний був Еммануель Макрон. Йому й симпатизувала. Підтримка Німеччини й Франції нам важлива. Макрон не має вираженої путінофілії, як решта кандидатів – Фійон, Ле Пен чи Меланшон. Засуджує анексію Криму, російську агресію на Донбасі й виступає за продовження санкцій.

Звідки у Франції путінофілія?

– Французи скептичні до американців та їхнього імперіалізму. Альтернативу йому знаходять у Росії. Симпатія до неї розпочалася в ХІХ столітті із зацікавленості літературою, балетом, музикою. Російська пропагандистська машина працює на те, щоб підтримувати це. Торік відкрився потужний культурний центр Росії в Парижі. Влаштовують виставки, проводять культурні заходи. А Україна досі менш упізнавана для французів.

Які шанси в Макрона отримати більшість на парламентських виборах?

– Уже готується до них. Але розклад складно спрогнозувати. Можливий реванш соціалістів чи республіканців, чи навіть радикальних партій, як-от «Національний фронт» чи «Нескорена Франція» Меланшона.

У другому турі президентських виборів майже третина французів або не прийшли, або проголосували проти всіх. Мобілізації суспільства проти ультраправих і протестного голосування проти «Національного фронту» не сталося. Франція стала толерантніша до радикалів. Тому реванш можливий.

Європу радикалізували зовнішні сили?

– Не тільки, але значною мірою. Хвилі мігрантів, терористичні атаки, люди не почуваються в безпеці. Зіграла роль складна економічна ситуація. 10 відсотків французів безробітні. Це – наслідки кризи 2008-го. А мас-медіа нагнітають ситуацію. Шукають винних серед глобалістів, мігрантів, великого капіталу.

  Тетяна ОГАРКОВА, 37 років, літературознавець, оглядач. Народилася 1979-го в Кам’янці-­Подільському на Хмельниччині. Батьки – інженери. Закінчила Києво-Могилянську академію за спеціальністю ”культурологія”. Отримала стипендію французького уряду для навчання в університеті Париж ХІІ Валь-де-Марн. Стажувалась у Женевському університеті та в університеті Арканзасу, США. Старший викладач кафедри літературознавства Національного університету ”Києво-­Могилянська академія”. Ведуча й журналіст на Громадському телебаченні, керує міжнародним відділом в Українському кризовому медіа-центрі. Любить плавання. Із чоловіком філософом 37-річним Володимиром Єрмоленком виховують доньок – 8-річну Дарину і 8-місячну Ярину
Тетяна ОГАРКОВА, 37 років, літературознавець, оглядач. Народилася 1979-го в Кам’янці-­Подільському на Хмельниччині. Батьки – інженери. Закінчила Києво-Могилянську академію за спеціальністю ”культурологія”. Отримала стипендію французького уряду для навчання в університеті Париж ХІІ Валь-де-Марн. Стажувалась у Женевському університеті та в університеті Арканзасу, США. Старший викладач кафедри літературознавства Національного університету ”Києво-­Могилянська академія”. Ведуча й журналіст на Громадському телебаченні, керує міжнародним відділом в Українському кризовому медіа-центрі. Любить плавання. Із чоловіком філософом 37-річним Володимиром Єрмоленком виховують доньок – 8-річну Дарину і 8-місячну Ярину

У нас градус радикалізму слабший?

– Якщо порахувати всіх українських ультраправих і популістів, то набереться не менше за «Національний фронт» Марін Ле Пен.

До того ж за останні роки вона пом’якшила риторику «Національного фронту». Приваби­ла частину ЛГБТ-аудиторії аргументами про «загрозу» від вихідців з ісламських країн. За неї голосували жінки, бо фліртувала з жіночими правами. Водночас мала жорстку позицію щодо абортів. Сьогодні Ле Пен не стільки радикалка, скільки популістка. Передвиборні дебати це показали: не має програми, механізму реалізації гасел, які проголошує. Скажімо, як вивести Францію з ЄС, із зони євро.

Що за виборці – теперішні французи?

– Ставляться до політики відповідально, бо розуміють: вона – продовження їхнього життя. Але останнім часом молодь рідше голосує. Нерідко молоді люди не впізнають себе у висунутих кандидатах. Тому не ходять на вибори чи голосують проти всіх. Тут вони близькі до українців. Вважають: кого б не обрали, нічого не зміниться.

З ким із літературних персонажів асоціюється французький виборець?

– Та частина, що ігнорує вибори, подібна до Антуана Рокантена з роману Жана-Поля Сартра «Нудота». Відчуває чужість щодо навколишнього світу. Блукає містом і не впізнає себе в ньому. Все навколо викликає в нього нудоту.

А українці?

– Розгублені. У Франції виборці орієнтуються на програму. Правий електорат – за лібералізацію в бізнесі, свободу. Ліві – за державне фінансування, бюджетників, безкоштовне навчання. На цих виборах класична модель не спрацювала. У Макрона є і праві, і ліві ідеї. Та все одно це – орієнтири. Інша складова – це особистість кандидата в президенти. Франція – президентська республіка, й особистість нерідко є своєрідним продовженням монархічного культу. Але ніхто в Європі не називає партії іменем лідера, як у нас.

Відмінності політичних програм українських партій важко пояснити. Немає змістовної дискусії, куди рухатися країні.

Чи зміниться нормандський процес із приходом до влади Макрона?

– Він продовжуватиме лінію Олланда. Наполягатиме, щоб до виконання Мінських домовленостей санкції з Москви не знімали. Росія зробила велику помилку з хакерсь­кими атаками на сервери партії Макрона напередодні другого туру. Налаштували його проти себе. Ці атаки були й раніше – тому проросійських пропагандистів зі «Спутника» і Russia Today не допустили до святкової вечірки Макрона після перемоги у першому турі. Між Парижем і Москвою слід очікувати прохолодних стосунків.

Вибори у Франції називали вибухонебезпечними. Які уроки з них можуть винести інші країни?

– Британці проголосували за брекзит, американці обрали Трампа. А Франції вдалося зупинити цю консервативно-популістичну тенденцію.

Макрон завершує протистояння лівих і правих, П’яту республіку. Технократ-­банкір, колишній міністр економіки створює партію з нуля. За 10 місяців вона вже перевищує за кількістю членів традиційні політичні сили. Зареєструватися можна в інтернеті, без внесків, за два «кліки».

Макрон – це урок оптимізму для ЄС. У старій Європі можливі нові лідери, нові методи роботи.

Як Макрон може розчарувати виборців?

– Макрон майже напевно розчарує виборців. Не любити владну верхівку – нормальна демократична практика. Доки кандидат бореться за перемогу, можемо йому симпатизувати. Щойно приходить до влади – починаємо критикувати. У цьому французи й українці подібні. Порошенка вибрали в одному турі. А за кілька місяців почалися розмови про «зраду». За п’ять років рейтинг попереднього французького президента Франсуа Олланда скотився до 7 відсотків.

Про неефективність Макрона говоритимуть ще більше. Він пропонує скоротити 120 тисяч бюджетників. Ліві питатимуть: «Де наші соціальні права?» Почнуться протести. Шарм новизни Макрона розвіється.

Чи можливий реванш Ле Пен?

– Так. Якщо не на парламентських виборах, то на наступних президентських.

З 1960-х «Національний фронт» здобуває дедалі більше прихильників. 2002-го у другому турі президентських виборів за цю партію проголосували 18 відсотків, а зараз – понад 30. Для реваншу може вистачити ще однієї хвилі зневіри чи економічних проблем.

Незабаром – вибори в Німеччині. Історія з ультраправими популістичними партіями в Європі надовго.

Які шанси на реванш в Україні має «Опозицій­ний блок»?

– За нього готові голосувати не менше 10 відсотків громадян, кажуть соціологічні опитування. Може бути що завгодно. Але наша історія відмінна від французької. «Національний фронт» – виразно націоналістична, ксенофобська, гомофобська партія, яка маскується під народну.

Українська історія – про перемогу вуличної демократії, а не політичної партії. Вуличну перемогу привласнили політики. Реванш в українському контексті – це не обов’язково перемога «Опоблоку». Це повернення корупційних схем, це проблеми з правами людини, це пробуксовування реформ. Майдан ще не виграв. Але ще й не програв.

У Франції йдеться про колапс традиційного політикуму. Він серйозно оновлюється.

Марін Ле Пен була вигідним капіталовкладенням для Путіна?

– Це його поразка. Кремль фінансував «Національний фронт», Ле Пен їздила до Москви. Її риторика була проросійська. Пропонувала визнати Крим російським, зняти санкції, критикувала Європейський Союз. Обіцяла ініціювати референдум щодо виходу Франції з ЄС у перші півроку в кріслі президента.

«П’ята республіка» дала тріщину – це добре чи погано?

– Добре. У французькій політиці впродовж десятиліть було все передбачувано. Ліві приходили на зміну правим і навпаки.

Чим погана така стабільність?

– Це мертве політичне життя. Профспілки за інерцією борються за права працівників, а ті вже не є незахищеною верствою суспільства. Навпаки: в них найбільша кількість вихідних, найзахищеніші контракти. Інерція не відображає реальність життя суспільства.

Зараз переміг кандидат без чіткої політичної позиції. Його риторика об’єднує ідеї правих і лівих. Йому властиве технократичне ставлення до політичного життя. Може дати позитивні результати, але й несе ризики. За неефективних реформ виборці можуть із подвоєним інтересом голосувати за ідеологічні партії. Тоді до влади прийдуть значно радикальніші сили. Визріє реванш Ле Пен чи ультралівих.

У нас можливий глава держави – технократ?

– Порошенко недалеко себе від цього позиціонував – президент миру й реформ. Але в Україні немає конкуренції ідеологій, а програми не відображають реального конфлікту інтересів. У певному сенсі це «недополітичне» життя. А у Франції – постполітика. Великі традиційні партії та ідеології програли на виборах. Макрон вирішуватиме політичні проблеми, як технічні.

Як оцінюєте тандем Макрон–Меркель?

– Це буде цікаво. Вони вже знайшли спільну мову. Анґела Меркель його підтримала.

У Мінському форматі Макрон буде яскравіший, ніж Олланд. І потужніший, ніж попередник, у стосунках із німецьким канцлером. Хоча б тому, що він – новий президент і в нього більше енергії. Вірить у сильну Францію тільки в сильній Європі. Також може дати нове дихання європейській політиці.

Тривалий час Європа асоціюється з Меркель. За рік чи два її обличчям може стати Макрон.

Очікування ж Франції від України не зміняться. Сподіваються на нормальні умови для бізнесу. Французькі компанії чекають наступного раунду приватизації.

Вони готові інвестувати в нашу економіку?

– Готові й інвестують. На це навіть війна не вплинула. Але є сумні історії, коли компанії стикаються, наприклад, із рейдерством. Це поганий сигнал для французького бізнесу.

×