Соціальне підприємництво: Чого Держдеп хоче навчити український бізнес

logo


Микола Кравець родом з невеликого містечка Асканія-Нова на Херсонщині. Зараз він навчається на четвертому курсі факультету Міжнародних економічних відносин та туристичного бізнесу ХНУ ім. Каразіна. Втім, юнак вирішив не лише «гризти граніт науки», але й поринути в суспільне життя університету та громади. Микола став єдиним представником України в програмі «Study of the United States Institutes (SUSI) for Student Leaders from Europe on Civic Engagement», яку фінансує Державний департамент США. Тепер харківський студент не лише вивчає міжнародні відносини, але й реалізує американський досвід в українських реаліях. Як саме — дізналося Depo.Харків.

— Скільки людей загалом брали участь у американській програмі? З яких країн?

— Загалом були представники 18 країн Європи. Програму ділили на три напрямки, в кожному напрямку було 22 людини. Всього нас було 66, а в моїй категорії – соціальне підприємництво – було 22 людини. В США ми були п’ять тижнів.

— В яких містах та штатах вдалося побувати?

— Ми були в місті Чаттануга (штат Теннессі), також були в Нешвілі (штат Теннессі), Атланті (штат Джорджія), Хантсвілі (штат Алабама), Нью-Йорку та Вашингтоні. Основна частина програми проходила в місті Чаттануга. Ми були там чотири тижні. Нас приймав Університет Теннессі в місті Чаттануга. Це старий університет, тут дуже сильна економічна школа.

— Що таке соціальне підприємництво?

— Соціальне підприємництво — це особливий напрямок ведення бізнесу. Він спрямований на отримання прибутку шляхом вирішення соціальних проблем інноваційними методами. Тобто це так званий мутуалізм (від англ. mutual — взаємний, спільний, — Ред.) бізнесу та суспільства, від якого виграють обидві сторони. Типовим прикладом може бути кафе, в якому протягом дня обслуговують відвідувачів, а ввечері за частину прибутку годують бездомних або безробітних.

Таким був досвід мого безпосереднього знайомства з соціальним підприємством, коли в одному з ресторанів швидкого харчування «Prêt à manger» в самому серці Манхеттену, на Уолл-Стріт, я замовив сандвіч, а потім прочитав на серветці про відданість цього бізнесу ідеям подолання проблем суспільства – голоду безпритульних.

Від звичайного бізнесу соціальний відрізняє лише ключова ідея корисності, навколо якої і будується структура підприємства. Цікава концепція: все, що в тебе є, ти можеш використати і не лише заробити, але й допомогти суспільству.

— Хто стає соціальними підприємцями в США? Хто працює в таких організаціях?

— Найчастіше такі суб’єкти підприємництва засновуються людьми, які на собі відчули вплив цих труднощів, а згодом до фундатора приєднуються в команду люди, які підтримують його ідеї. Точно так знаходиться і цільова аудиторія, яка, наприклад, не байдужа до певних соціальних проблем.

І варто зазначити, що соціальні підприємства мають значний потенціал розвитку. Яскравим доказом є компанія «TOMS», яка виробляє взуття, а за кожну продану пару віддає іншу пару дітям у країнах Латинської Америки, Азії та Африки. Зараз вартість компанії оцінюється у 625 млн доларів.

— Чому вас вчили американці?

— Основний курс був два тижні. Ми створювали моделі соціальних підприємств, складали бізнес-плани. Для цього використовували моделі, які широко використовують в бізнесі, але адаптували їх під соціальні потреби. Ми розробляли власні проекти. Ми приїхали туди, вже знаючи проблеми своїх місцевих громад і те, що їх треба вирішувати, і вже з цього ми розробляли свої моделі підприємств.

Ми відвідали кілька таких підприємств, інші підприємці проходили до нас на лекції. Наприклад, у 1960-х роках Чаттануга вважалася найбруднішим містом США через інтенсивне промислове виробництво. Але розпочаті будівельною компанією «River City Company» роботи з реформування міста перетворили його на туристичну дестинацію державного масштабу. Зараз там дуже розвинена рекреаційна інфраструктура, набережні, пішохідні мости. І це підприємство вважається соціальним, оскільки значно вплинуло на нинішній вигляд міста та комфорт життя в ньому.

— У програмі були й зустрічі з громадськими діячами. Які враження від зустрічі з прес-секретарем Білого дому часів президентства Рейгана?

— Це дуже цікава історія. Томас Гріском родом з цього міста. Після служби в Білому домі він повернувся в Чаттанугу і працював редактором газети, у нього є своя консалтингова компанія. Він завжди себе називав громадянином Чаттануги. Він розповідав, що є автором відомої «Берлінської промови» Рейгана (12 червня 1987 року президент США Рональд Рейган виголосив промову перед багатотисячним натовпом в Західному Берліні, – Ред.). Але про це ніхто не знав. Спочатку було декілька варіантів промови, але Рейгану, який сам був дуже емоційним, сподобався саме цей варіант, тож, не заважаючи на відмовляння радників, він обрав саме його.

Гріском — дуже відкрита людина, часто відвідує суспільні зустрічі. Цікаво було спілкуватися з людиною, яка є патріотом своєї малої батьківщини, але в той же час віддає себе державі. З собою в Америку я замовив спеціальні значки, на яких були зображені прапори України та США. Я знав, що там будуть зустрічі з відомими людьми, тому привіз подарунки. Коли ми з ним зустрічалися, я передав йому цей значок, подякував та сказав, що було б приємно, якби він його носив. Наступного разу ми з ним зустрічалися, він прийшов на зустріч з цим значком і усім його показував.

— Відчувалася різниця у спілкуванні з американськими діячами та українськими?

— В Америці люди відкриті до спілкування. Не важливо, який в них статус та положення в суспільстві, вони завжди відкриті до діалогу. Якщо до них звернутися, то вони обов’язково допоможуть, підкажуть. Ми також зустрічалися з сенатором, який представляв цей округ в Капітолії штату, він дізнався, що на проекті є учасник з України та дівчинка з Росії. Він попросив з нами зробити фото. Він став між нами й сфотографувався на знак примирення України та Росії. До речі, ми їздили в сам Капітолій, його відкрили спеціально для нас, бо це була субота, і, зазвичай, по суботах він не працює.

— Як ти думаєш, в Україні такий вид бізнесу може бути успішним?

— Я вважаю, що соціальний бізнес має великі перспективи в Україні, адже сьогодні існує низка нагальних проблем, які потребують вирішення. Якщо такі проблеми є, то можна вигадати і підприємницькі засоби покращення ситуації, одночасно розвиваючи економічний сектор країни. Безумовно, Україна має повчитися досвіду західних експертів і розвивати соціальний бізнес на своїх теренах. Але тут постає інше питання: чи зможуть підприємці пожертвувати хоча б незначну частину свого прибутку задля побудови успішного суспільства?

— Чи після цієї поїздки вже є якісь ідеї щодо власних проектів? Як плануєш реалізувати цей досвід?

— У мене є ідея зробити подібну програму для студентів в Україні, але адаптувати її до нашого середовища. Ми вже навіть подали заявку на грант. Хочеться запросити американських викладачів до України, розповісти нашим студентам про соціальне підприємництво. Воно, на жаль, не настільки розвинене в нас, як у Америці, але воно є, існують гарні проекти. Не настільки вони просто розтиражовані в нас. Зараз ми розроблюємо сайт, готуємося.



Читайте также: