Мистецтво управління: як стати господарем у власному міністерстві

logo


Усунення від займаних посад керівництва Державної фіскальної служби України та розслідування щодо голови Національного банку України — ознаки того, що призначувані державні управлінці не можуть впоратися не лише із завданнями свого відомства, а навіть з освоєнням своєї посади. Мало бути призначеним — реальним керівником потрібно стати. Поки це погано виходить у переважної більшості міністрів і керівників інших державних відомств.Типова ситуація нинішнього українського міністра або керівника іншої державної установи така.Не господар у своєму домі. Керівник не може управляти своїми заступниками і найчастіше навіть начальниками департаментів. Ці люди призначені або зберегли свої посади без його волі, мають власних неформальних начальників і власне політичне прикриття. Керівнику немає на кого спертися всередині відомства.Навіть якщо він зможе звільнити заступників, незважаючи на прохання президента чи погрози інших людей, то запрошені ззовні фахівці у важливих для нього темах можуть принести з собою свої бізнес-схеми, привести інших зацікавлених осіб, тобто нічим вигідно не різнитимуться від попередників. Саме так відбувається, наприклад, у питаннях держзакупівель вугілля або медикаментів, а внаслідок непідготовлених дій доводиться виправдовуватися, як було в історії з південноафриканським вугіллям. Міненерго, МОЗ, Державна фіскальна служба, Мінфін… До цього списку не входить, мабуть, лише Міністерство інформації — з цілком зрозумілих причин. Керівники не можуть впоратися навіть із ситуаціями, що очевидно дискредитують їх, такими, наприклад, як одіозна Державна іпотечна установа, що діє під егідою Міністерства фінансів.Фізична незахищеність керівника та ввіреного йому відомства. Приватні батальйони, колишні активісти Майдану, які готові працювати на мітингах та брати участь в акціях саботажу, велика кількість зброї на руках, деморалізована і демотивована міліція. Усе це дає великі можливості для різноманітних диверсій і щодо активів, якими управляє держустанова, і щодо самої установи.Київ перенасичений уламками майданних організацій та активістами, готовими за тисячі гривень брати участь у чому завгодно, починаючи від простих пікетів і скандування лайок на адресу замовленої особи і закінчуючи «люстрацією» сміттєвим баком. Фізичне захоплення відомства, підприємства — це вже не злочин, а послуга на ринку. Сили МВС безсилі перед діями «активістів». Найвідоміші приклади — «викрадення» керівника «Укрспирту» наприкінці 2014 року, а також зовсім нещодавня блокада Вищого господарського суду України.Крім цього, недалеке від істини твердження, що при призначенні кожного нового міністра й керівника великої держкомпанії в перший же день людини на посаді починають готуватися проекти кримінальних справ (утім, ця традиція зовсім не нова). Тому відносини з правоохоронцями — це реальний фронт, на якому керівнику належить сформувати лінію оборони. Це відчули на собі і екс-голова НБУ Степан Кубів, і керівник ДФСУ Ігор Білоус, і нинішня голова НБУ Валерія Гонтарева. У передслідчій ситуації перебувають керівники і низки міністерств.Інформаційна незахищеність. Революційні події зняли будь-які обмеження і дали волю свавільникам від ринку агітації та пропаганди. ЗМІ тотально комерціалізували свої новини і статті, як правило, питання публікації вирішується за декілька тисяч доларів. Складніше влаштовано лише доступ до основних новин загальнонаціональних каналів: вони належать великим ФПГ і працюють тільки за темами, санкціонованими власником. Редакції беруть у роботу будь-які теми, часто навіть без перевірки викладеної в замовних текстах інформації. Весь цей арсенал перебуває в руках потенційних супротивників керівника, яким необхідно вирішувати питання ціною в багато мільйонів доларів. При цьому Києвом вештаються десятки піарників, які завчили найпростіші прийоми НЛП (нейролінгвістичного програмування) і пропонують свої послуги. Насправді вони здатні лише «освоювати» гроші і, що часто найбільш небезпечно, марнувати час клієнта. Кваліфікованих фахівців мало, і вони часто або зайняті, або пов’язані конфліктом інтересів.Між тим будь-яка хоч трохи ефективна реформа означає перекриття або переспрямування деякого «грошопотоку», що, звичайно, не влаштовує колишніх «господарів». Відповідно, кампанію з дискредитації та саботажу гарантовано.Таким чином, у керівника є два варіанти поведінки. Він може не діяти, стати маріонеткою в чужих іграх і бути безславно звільненим (у кращому разі, без кримінальної справи). А може швидко освоювати своє міністерство/відомство/держкомпанію і створювати навколо себе та керованої організації ефективний периметр безпеки. Якщо, звичайно, його особисті цілі й амбіції передбачають щось більше, ніж стати постреволюційним відпрацьованим матеріалом.Цей вибір більшою або меншою мірою стосується керівників великих держкомпаній, а також губернаторів.Як стати господарем у своєму міністерстві? Це важливе питання і для самого керівника, і для людини (групи), яка висунула його на цю посаду. Для цього керівник міністерства, іншої держустанови або великої держкомпанії повинен набути деяких навичок.Формування нової команди ще до того, як вдасться створити вакансії в самому відомстві. Спершу — команди, яка діє паралельно з формальною структурою відомства, щоб було ким заповнити місця заступників та інших важливих співробітників, які звільняться в майбутньому. Ключові характеристики членів нової команди — належна кваліфікація, невключеність у старі схеми (люди можуть бути із суміжних галузей чи галузей, схожих за структурою процесів), дисципліна, хороша ділова репутація на ринку. Також знадобиться навик ситуаційного аналізу і присутність іншої, незацікавленої думки. Це потребує відповідної підготовки в самого керівника або в певного фахівця.Ще один навик — звільнення небажаних співробітників міністерства, навіть якщо їхнє працевлаштування — особисте прохання президента або пана Коломойського. В тому числі з допомогою неадміністративних методів впливу. Ключовий засіб — змушувати протеже відмовлятися від цих людей, діючи нестандартно й опосередковано.Взаємодія з парламентом. Дуже важливо сформувати лояльність профільного комітету й лідерів думок у фракціях парламентської більшості. Тут засоби відомі: своєчасне інформування про свою діяльність, зустрічі з депутатами, висування ініціатив, яких міністр не може з певних причин пропонувати та просувати сам. Здавалося б, це просто, але, як говорили в стародавні часи, «всі греки знають, що потрібно робити, і тільки спартанці роблять».Забезпечення безпеки свого відомства і керованих активів. Цим питанням потрібно займатися всерйоз. Якщо за міністром є сила, його голос краще чутимуть у Кабінеті міністрів та інших важливих місцях. Вирішення цього завдання — питання правильного вибору спільників і правильного формулювання предмета союзів. Сили для цього в країні і Києві є.Організація інформаційної безпеки. Керівник відомства/держкомпанії намагається уникнути залучення фахівця в цій сфері рівно до першого повідомлення про те, що, як у відомому анекдоті, «його дочка — повія». Прес-служби в міністерстві не заточені під потреби керівника, навіть якщо добре забезпечені й укомплектовані за рахунок західних грантів. А в більшості відомств прес-служби взагалі надто інфантильні. Як мінімум, в інформаційній сфері керівник повинен бути забезпечений ефективним моніторингом не лише вже опублікованих статей, тобто реалізованих дій, але самих задумів, щоб мати можливість вживати превентивних заходів. Це потребує занурення його радників і соратників в інформаційне середовище. Здатність ефективного оперативного реагування також стане в пригоді. І ще одне завдання в цьому сегменті — підготовка інформаційного тла для власних ініціатив, звичайно, якщо такі ініціативи є.Після цього керівнику потрібно буде з’єднати в одне ціле знання фактів, розуміння управлінської ситуації, вибір засобів, складання адекватного плану дій і забезпечення щоденного виконання цього плану. Розриви між ланками цього ланцюга — типова проблема державного менеджера. Але це вже тема окремої розмови.Читайте також: ГПУ готова співпрацювати з громадянським суспільством