Каким группам украинских фермеров государство не должно помогать и почему?

logo


Останнім часом на державному рівні багато говорять про розвиток фермерства. Особливо це стало актуальним у світлі підготовки до відкриття ринку сільськогосподарських земель. Про захист фермерів як ключову умову зняття земельного мораторію неодноразово заявляли на урядовому рівні. 13 вересня Кабінетом міністрів України було прийнято постанову «Про схвалення Концепції розвитку фермерських господарств та сільськогосподарської кооперації на 2018-2020 роки». Не хочу аналізувати весь документ, зупинюсь лише на окремих його аспектах.

Спочатку слід узгодити термінологію. Що ми розуміємо під висловом «фермер». Насправді, це не таке просте питання.

Сьогодні офіційно зареєстрованих фермерських господарств налічується близько 30 тисяч. Але фактично мова йде про 3 категорії учасників аграрного ринку, кожна з яких має діаметрально різні інтереси.

Перша категорія — це власники земельних паїв та земельних ділянок, призначених для особистого селянського господарства. Це люди, які «вийшли» з договорів оренди і використовують власні ділянки самостійно. Часто вони також використовують земельні ділянки членів сім’ї, а також винаймають земельні ділянки сусідів (при цьому орендні відносини в більшості випадків офіційно не оформлюються).

Такі господарства досить бурхливо розвиваються та іноді приносять непоганий прибуток. Є певна сільськогосподарська продукція, левова доля якої виробляється саме в цих господарствах. Це, зокрема, 98% картоплі, 70% великої рогатої худоби, 86% овочів, 86% овочів та фруктів.

Але великою проблемою функціонування цих господарств є те, що вони працюють здебільшого повністю в тіні. Ані ФОП, ані юрособа не реєструється, жодні податки не сплачуються. У земельній сфері ці господарства теж часто працюють в тіні. Право користування землею, яку селяни орендують в інших осіб, часто офіційно не оформлюється. Договори оренди не укладаються, розрахунки за оренду відбуваються «кешем». Що цікаво — останнім часом це стає проблемою для середніх та великих аграрних виробників. Завдяки несплаті податків та можливості заплатити орендну плату в більшому розмірі, ніж ту, яку пропонує основний орендар масиву, земельні ділянки «висмикуються» з його користування. Якщо ж ці ділянки розташовані в середині масиву, то це створює додаткові неприємності, пов’язані з необхідністю прокладання до них польової дороги.

Не зважаючи на вказані проблеми, розвиток особистих селянських господарств є однозначним позитивом. По-перше, все ж таки діяльність особистих селянських господарств забезпечує зайнятість населення. По-друге, будь-який бізнес проходить період первісного накопичення капіталу, де не завжди все працює в легальному руслі. У подальшому підприємець зацікавлений у тому, щоб легалізувати своє становище. Тому держава має сприяти прискоренню цього процесу і створити комфортні умови для тих, хто спрямує свою діяльність у правове русло. Адже розвиток цих господарств має величезний потенціал. Затвердженою Концепцією передбачено створення державою сприятливих умов для трансформації господарств населення у фермерські господарства.

Друга категорія. Це ті громадяни, які встигли одержати від держави земельні ділянки у постійне користування у 1990 — 2000-х роках. Чинне тоді законодавство надавало можливість одержати в постійне користування до 100 га сільськогосподарських земель, з них 50 га — рілля. Земельні ресурси в той час не були дефіцитом, і хто реально бажав її одержати — отримав її.

Сьогодні ці особи в більшості випадків досить міцно стоять на ногах. Вони очолюють офіційно зареєстровані фермерські господарства. Їх земельний банк здебільшого поповнений за рахунок орендованих земельних паїв. Обсяг земельних ресурсів, які використовують фермерські господарства, є різним.

За даними Мінагрополітики, 75% із 33,7 тис. зареєстрованих фермерських господарств використовують земельні ділянки до 100 га. Але є господарства, які оперують декількома тисячами гектарів.

Проблеми цієї категорії у земельній сфері, на жаль, є. По-перше, виникає безліч питань стосовно долі земель, які колись були передані їм у постійне користування. Прийнятий у 2001 році новий Земельний кодекс вже не передбачав можливості фізичних осіб мати землю на праві постійного користування. Мало того, — перехідні положення цього кодексу встановлювали обов»язок постійних користувачів у певний строк переоформити його на оренду, і за невиконання цього обов»язку право втрачалось. Остання норма у 2005 році рішенням Конституційного суду була визнана неконституційною, але проблеми у цього права залишились. Справа в тому, що право постійного користування чітко зв»язано з суб»єктом і не є відчужуваним. А отже, воно не може бути предметом спадкування. І у разі смерті фермера, земля повертається державі. У парламенті є декілька законопроектів, покликаних вирішити цю проблему, але поки що жоден з них не прийнятий. Сподіваюсь, що дане питання все ж таки зрушиться з місця, адже створення прозорих механізмів набуття фермерськими господарствами прав на землю визнано на рівні Концепції одним із напрямів державної політики у цій сфері.

Іншою проблемою, яка сьогодні достатньо гостро стоїть перед вказаною категорією фермерів, є чергова хвиля аграрного рейдерства, яка захлеснула Україну протягом останнього року. «Віджимання» землі та бізнесу сьогодні, на жаль, стають звичним явищем. Причин цьому декілька. По-перше, це проблеми у запровадженні нової системи реєстрації прав на землю. У 2013 році у цій царині відбулись значні зміни, і функція реєстрації прав на землю була передана від органів земельних ресурсів до органів юстиції (сьогодні реєстраційні функції під крилом Мінюсту виконують органи місцевого самоврядування, райдержадміністрації та нотаріуси). Але увесь масив реєстраційної інформації, накопичений органами земресурсів до 2013 року, не був перенесений до Мінюстівського Реєстру. В результаті ми отримали проблему з подвійною реєстрацією оренди землі, коли «зверх» договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого до 2013 році, скажемо у 2017 році реєструється право оренди цієї ж ділянки за іншою особою. Реєстратори прав (свідомо або «по незнанию») не помічають старого договору.

Існують і широко поширені схеми «віджиму» самого бізнесу за допомогою маніпуляцій з Державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. В останні роки система реєстрації бізнесу зазнала серйозних змін і була суттєво спрощена. Зареєструвати бізнес стало значно простіше. Але в той же час через надмірну спрощеність масово стрибнула вверх кількість шахрайських схем, пов»язаних з підробкою змін до статутних документів, рішень про зміну власників юридичних осіб і тому подібне. Зараз на рівні Кабміну навіть створена спеціальна робоча група, яка розробляє механізми боротьби з цим явищем. Але поки що дієві механізми боротьби з цим не запрацювали.

І найбільш вразливими жертвами цих схем є саме фермерські господарства та невеликі аграрні господарства. З одного боку, у них є те, що цікаво рейдерам,— земля, врожай, сільськогосподарська техніка. З іншого боку, вони не мають значного кадрового потенціалу для відбиття рейдерських атак. Навіть юрист у штаті фермерського господарства поки є скоріш виключенням, аніж не нормою.

Да і, якщо чесно, якість юридичного оформлення документів у сільській місцевості, м»яко кажучи, не завжди на висоті.

Тому, завдання держави у плані захисту цієї категорії фермерів, перш за все, гарантія їх прав. По-друге, для їх ефективного розвитку є забезпечення до сучасної матеріально-технічної бази, новітніх технологій, кредитних ресурсів інакше у конкурентній боротьбі з великими аграрними корпораціями вони зазнають поразку.

Важливою складовою державного впливу на розвиток фермерів та особистих селянських господарств має бути всебічна підтримка сільськогосподарської кооперації. Саме вона має забезпечити ті проблеми, які вирішити самотужки селянам дуже важко. Це — забезпечення зберігання, переробки та збуту вирощеної продукції, створення відповідної інфраструктури. Тому задекларована у Урядовій Концепції стимулювання розвитку сільськогосподарської кооперації слід вітати.

Існує також і третя категорія фермерів. І фермерами вони є лише на папері. Фактично це — частини великих аграрних корпорацій. Справа в тому, що державна підтримка фермерства, тим чи іншим чином, існувала в Україні протягом багатьох років. Форми її були різні — податкові пільги, новоствореним фермерським господарствам, можливість одержати землю від держави без проведення аукціонів і т.п. Цю підтримку використовували і великі аграрні компанії, створюючи цілу сітку підконтрольних фермерських господарств. У земельній сфері земельні ділянки отримувались в оренду на них, а потім зразу ж передавалась в суборенду іншим структурам.

Не викликає сумніву, що державна підтримка має надаватись лише першим двом категоріям. Тому затверджена урядом концепція розвитку фермерських господарств та сільськогосподарської кооперації створює передумови для перенесення фокусу аграрної політики держави на підтримку фермерських господарств та сільськогосподарської кооперації для створення середнього класу на селі. Що стосується великого аграрного бізнесу, то йому просто треба створити нормальні умови для ведення бізнесу та прозорі умови його ведення. Усі інші ресурси є у його розпорядженні.



Читайте также: