144 «реформи» президента — так, щоб було зрозуміло всім

logo


144 «реформи» президента - так, щоб було зрозуміло всім

Майже щодня ми чуємо, як влада звідусіль говорить про реформи. Про те, що нібито вони потрібні не МВФ, не Світовому банку, а нам з вами, українцям. От і президент хвалиться якимись 144  реформами.

Так, справді, всім зрозуміло, що в XXI сторіччі неможливо керувати країною як раніше, що всі ми потребуємо змін заради того, щоб жити краще, поліпшувати свій добробут, почуватися захищеними у власній державі. Власне, саме це і має бути метою проведення реформ. Чи не так? Не для МВФ, не заради міжнародних інституцій, а заради нас з вами. Ну, не можна ж припустити, щоб словом «реформи» камуфлювали перетворення, спрямовані на збагачення вузького прошарку суспільства, наближеного до нинішньої влади.

Давайте разом розберемося, хто має зиск від того, що влада вперто називає «реформуванням» країни, а хто внаслідок дій влади отримує тягар, що унеможливлює життя.

Перше. Так звана реформа банківського сектору та «оздоровлення» фінансової системи. Під час впровадження «реформи» було знищено майже половину банків (з 180 у січні 2014-го залишилось 91 у вересні 2017-го).  Внаслідок цього «оздоровлення» з України вивели 400 млрд гривень. Ви ж розумієте: це — гроші не президента, прем’єра або міністрів. Це — гроші українців, які просто вкрали. 200 млрд — гроші вкладників, яких вони ніколи не отримають, а 200 млрд — гроші бізнесу, підприємств, малого та середнього бізнесу, які шахраї за потурання Гонтарєвої забрали в економіки.

«Ну і що? — може запитати хтось, хто не має рахунків у банках, — це їх проблеми, не мої». І буде неправий. Вкрадені під керівництвом Гонтарєвої гроші бізнесу — це масові банкрутства підприємств, це згортання виробництва, тотальне скорочення робочих місць. Це означає, що людям ніде працювати та заробляти на життя, і вони масово їдуть у пошуках роботи до інших країн. Це означає, що підприємець, який міг би утримувати свою сім’ю та отримувати хоч якісь гроші за проданий товар і послуги, не зможе купити у вас на ринку овочі та молоко, а в іншого підприємця — послугу чи одяг. Це мільярди несплачених податків, за які можна було б будувати дороги, школи, дитячі садки та підвищувати зарплатню вчителям і лікарям.

Окрім того, є ще один наслідок того, що за межі країни на офшорні рахунки вивели величезні кошти. Пригадайте, яке слово ви чуєте майже так само часто, як і «реформи»? Правильно! Приватизація. Так от, вкравши наші гроші, вони досягли ще однієї мети — тотального здешевлення усіх активів, усіх підприємств, землі, підготувавши ґрунт для розпродажу за копійки національного багатства, що поки ще належить усім нам, а буде продане вузькому колу «реформаторів» та ляльководів, які смикають їх за мотузки. Це дієве знаряддя для перерозподілу власності в державі. Вже зараз, не чекаючи ухвалення відповідних законів, борги, кредити, а головне — застави по них збуваються через Фонд гарантування вкладів за 5% їх вартості. Це очікує і українську землю, і стратегічні підприємства.

Більше ніж трикратне здешевлення гривні. Що воно означає навіть для тих, хто зроду не бачив іншої валюти, крім української? Це — трикратне падіння доходів кожного з нас і галопуюче зростання цін, бо в кожній ціні є імпортна складова, навіть якщо товар вироблено в Україні. Наприклад, добрива, домішки й добавки, корми для свійських тварин, тканина для одягу, ґудзики тощо. Це означає, що завдяки Гонтарєвій ми всі стали втричі біднішими.

Друге. Так звана реформа енергетичного сектору, яка виявилась неприхованим, цинічним грабунком населення внаслідок десятикратного підвищення тарифів, застосуванням формули «Роттердам+» , згідно з якою купується вугілля українських виробників за ціною палива у нідерландському порту Роттердам, покупкою «Нафтогазом» газу вітчизняного видобування (який належить нам, українцям) за безцінь і перепродаж нам, споживачам цього газу, за міфічною ціною німецьких газових хабів. 

Чи є хтось в Україні, хто радіє цій реформі? Звісно, є. Це пан Ахмєтов, що продає нам електроенергію за ціною, вищою за ту, яку він виставляє на експорт. Це пан Дмитро Вовк, успішний менеджер «Рошену», тимчасово «перекинутий» у НКРЕКП, який затверджує для усіх нас ці роттердами, хаби та РАБ-регулювання. Він не просто радіє, а купує своїй подрузі чотириповерховий будинок, що оцінюється у 2 млн доларів. 

Хто ще радіє? Радіє весь «Нафтогаз». Ще б пак! Усі зарплати його працівників одночасно з підвищенням вартості газу для населення  зросли в 13 разів порівняно навіть із 2016 роком. А пан очільник цієї  безглуздої  для країни структури-прокладки радіє навіть більше за всіх, бо отримує майже 3 млн гривень у місяць — стільки, скільки не отримує звичайна людина за все своє трудове життя. Людина з-поміж тих 60% українців, які перебувають за межею бідності. 

Радіють олігархи. Вони щодня  відкорковують шампанське і п’ють за здоров’я «реформаторів» та невблаганний наступ «реформ» на базові економічні права українських громадян.

До речі, хтось скаже, що його не торкається підвищення тарифів, бо він отримує субсидію. Ну що ж, у такому разі нагадаю, що всі ці  грабіжницькі цифри в платіжках, котрі сплачує бізнес, включені в ціну всього, що ви купуєте: у вартість хлібу, молока, м’яса, ліків. Підвищиться ціна на воду, газ, світло, зросте податок або мінімальна зарплата за наказом уряду — ми за все заплатимо. Знов і знов — вдруге, втретє, вдесяте…

Усіх, хто читає цю статтю, прошу запам’ятати: коли лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко очолить Україну, газ коштуватиме не більше, ніж 100 доларів за тисячу кубометрів. Це не популізм, це чесна, економічно обґрунтована ціна, на яку заслуговують люди і яка враховує усі норми рентабельності та розвитку галузі. Єдине, чого в ній немає, — це мільйонних зарплат керівників і секретарок.

Третє і, на мій погляд, чи не найголовніше. Монополії та монополізм. Що таке монополізм? Це виключне становище економічного суб’єкту, яке виникає з права власності або з володіння політичною владою, що дає можливість диктувати свою волю усім іншим суб’єктам і встановлювати панування на ринку.

Ви, без сумніву, помітили, що коли пан Бальцерович посів почесну посаду співголови групи стратегічних радників в Україні, він  спочатку невтомно повторював тезу про демонополізацію економіки як необхідну умову успішності проведення реформ. Запорукою успіху Польщі при проведенні так званої шокової терапії, що передбачає радикальні економічні перетворення, були підтримка малого та середнього бізнесу і руйнування монополій. Урядовці дуже люблять посилатися на польський досвід. Та чи здійснює влада хоч один із цих імперативів, знищуючи малий і середній бізнес, приймаючи рішення виключно в інтересах олігархів і залишаючи людям лише біль та злидні?

Минав час, і з виступів творця польського дива термін «демонополізація» зник. Він більше жодним словом не обмовився про олігархів, які монополізували не тільки економіку України, а й політичне поле держави. Всіх, хто насмілюється йти проти монополій, знищують політично і медійно, дискредитуючи сміливців замовними статтями в ЗМІ та проплаченими думками найманців-експертів, маніпулюючи суспільною свідомістю, витискаючи борців за межі політичного поля. Хто ж хоче бути знищеним? Звісно, краще промовчати.

Що ж означає панування монополій у житті кожного з нас? Чим обертається оте володіння політичною владою? Це коли ви хочете встановити новий лічильник (який ви самі купили і вже заплатили за нього чималу суму), а енергокомпанія за цю роботу бере з вас 1400 грн — просто тому, що вона так захотіла, а самотужки зробити це ви не можете, бо закон не дозволяє. Це коли вам відключають газ, як у радянському фільмі, але не за те, що ви не придбали лотерейні квитки, а просто, щоб увімкнути його знову, і газова компанія, яка належить монополістові, змушує вас оплатити всі її «хотілки» на суму 1429 гривень. Це коли ви помічаєте, що витрати газу у вас зросли в кілька разів, бо його вміст не відповідає нормативам, але експертний висновок щодо відповідності палива може зробити виключно та компанія, яка вам цей «збодяжений» газ і постачає…  

Це коли з нами можуть вчинити все, що монополістам заманеться, і ніхто не захистить ані нас, ані наші права. Захищати нікому, бо всі, хто може це зробити, витиснуті з влади.

Спочатку я написала цю статтю зовсім інакше. Вона містила економічні теорії, у ній було багато лібералізму, пасажів про кишені ефективності, викладок про олігополії та симукляри української політики. А потім я подумала: навіщо все це людям, кому це цікаво, окрім сотні експертів? Люди просто хочуть нормально жити, народжувати та спокійно виховувати дітей, любити, працювати, трохи подорожувати і не рахувати копійки до зарплати. Оскільки справжні  реформи мають бути для всіх і кожного, то й розповідь про те, що відбувається, має бути зрозумілою для всіх.

Не думайте, що весь цей псевдореформаторський жах триватиме вічно. Він буде доти, доки ви йому дозволите існувати.

І 144 реформи можуть справді докорінно змінити життя українців. За однієї умови: якщо влада служитиме людям. Таке можливо. Треба просто не помилитися, обираючи.  

Олександра КУЖЕЛЬ,

народний депутат України

(авторський матеріал) 



Читайте также: